Як запобігти дисграфіії? Тетяна Орищук учитель-логопед,школа-садок"Сімха", м.Київ

Дитина йде до школи. Готуючи її до цієї значущої події, дорослі намагаються зробити все мож­ливе, щоб полегшити адаптацію до навчання.

Адже перший навчальний рік стане для неї вирішальним, сформує ставлення до себе, до своїх можливостей і до школи загалом.

Однак подеколи батьки зверта­ють увагу на недосконалість мовлення та вади звуковимови сина чи доньки лише за місяць-два пе­ред школою на консультації у логопеда.

Логопед у стислий термін загалом ліквідує вади звуковимови,але короткочасної спеціальної роботи замало, аби поставлені звуки стали для дитини органічними, рід­ними. Тому їх треба автоматизувати, а головне-навчити диференціювати,відрізняти їх від подібних, правильно "чути" і сприймати.

Промине літо, і першокласники з надією та радіс­тю стануть на шкільний поріг. Що чекає на них у школі: легке, приємне навчання йзадоволення від нього чи перші труднощі?

Чому в декого з дітей ба­жання вчитися поступово зникає?

Перша літера, перше слово. Першокласники по­чинають самостійно писати. Слово, яке диктує учи­тель, звучитьлише частку секунди, й дитині склад­но за коротку митьвловити чергування фонем, їхню чітку послідовність. Тож і з'являються в зошиті по­милки, які деякі батьки мають за дитячу неуважність, за невміння слухати пояснення або ж за недбале ставлення до роботи. Якщо ці помилки систематич­ні, стійкі, то це може бути дисграфія — порушення письма, яке спостерігається у значної кількості уч­нів початкових класів.

Дисграфія істотно перешко­джає дитині засвоювати грамоту,а згодом — грама­тику рідної мови. Підґрунтя ж порушення письмової мови заклалося ще в дошкіллі, якщо формуванню усного мовлення не приділялася належна увага.

Існує чимало методик раннього виявлення схиль­ності до порушень читання та письма у дошкільнят та учнів-першокласників.

Найпростіші вправи, про­поновані в цих методиках, можна застосовувати під час обстеження дітей і як елемент гри-заняття.
На­приклад, такі:

1.Проговорювання низки взаємопов'язаних слів: а) у вигляді відповідей на запитання (назвати дні тижня, пори року);

б) у вигляді повторень без зміни послідовності (повторення кількох цифр чи слів).

Діти старшого віку можуть відтворити сказа­не й у зворотному порядку.

2.Відстукування ритмів із довгими та корот­кими інтервалами.

Прості ритми (! !!; ! !!!; !! !!) після правильного повторення ускладнюються (! !! !!; !!.!!! !; !! !!! !!).

3.Вправи на переключення рухів.

Дорослий демонструє спочатку прості рухи (долоня — кулак), які при правильному повторенні їх дитиною усклад­нюються (долоня — ребро — кулак).

До дисграфічних помилок належать: пропущені го­лосні та приголосні у слові: читає — чтє, молоко —млко; літери, написані у дзеркальному відображенні або з неправильно орієнтованими елементами: село—зело, дуб — буд, буб, переставлені склади: мацатикал, скорочення чи, навпаки, подовження слів; невміння застосовувати на письмі деякі правила граматики. Та особливо турбує те, що учні часто не розрізняють на слух фонеми рідної мови.

Здавалося б, таких помилок не має бути, позаяк більшість дітей приходить до школи з правильною звуковимовою. Проте не в усіх майбутніх школярів своєчасно формується фонематичний слух. А це є однією з причин появи дисграфічних помилок. За даними фахівців, у 10% дітей спостерігаються по­рушення щодо слухової диференціації звуків.

Дитині важко розрізнити дзвінкі та глухі, шиплячі та свистячі приголосні, а відтак на письмі з'явля­ються заміни: діти — діди; брати — бради; бабу­ся- бапуся.

Водночас у таких учнів констатують бідність слов­никового запасу, слабкі можливості щодо словотво­рення, труднощі з орієнтуванням у конструкції ре­чення, тексту. Діти не вживають великої літери на позначення початку речення; всі слова в реченні пи­шуть разом; не ставлять крапку та інші розділові знаки.

Подеколи вони не відчувають наголошеного голосного в слові й не можуть дібрати інше слово для перевірки; припускаються помилок у вживанні подібних за звучанням приголосних: пиріг ([г] чи [х]?), вибігти — ([г] чи [х]?); у написанні приймен­ників та суфіксів; в узгодженні прикметників з імен­никами у роді, числі та відмінку; іменників із числівниками.

Дошкільний вік найсприятливіший для виявлен­ня та усунення вад мовленнєвого розвитку, які в по­дальшому призводять до певних проблем. Тому слід якомога раніше розвивати у дітей увагу до власно­го мовлення, вміння орієнтуватись у рідній мові, слу­хати й чути її.

Передовсім вихователі та батьки мають звернути увагу на те, чи відчуває дитина відмінність між Твердими та м'якими, глухими та дзвінкими приго­лосними. Слід привернути її увагу до цього, поси­лити самоконтроль над кінестетичними та слухови­ми відчуттями.

Нехай вона навчиться розрізняти значення слів: мишка — миска, дім— дим, рак — лак, коза — коса тощо; промовляти, як дзижчить ко­мар (з-з-з), гуде жук (ж-ж-ж); упізнавати слова, в яких "живе" жук, а в яких — комар: з-зайчик, ж-жо-лудь, коз-за, іж-жак, спочатку виділяючи голосом потрібні звуки.

У грі можна виявити, чи правильно визначає ди­тина наявність звука у слові: плескає у долоні чи піднімає руку, почувши заданий звук (ш, ч, р ... ) у словах чи реченнях. Серед вимовлених слів мають бути такі, в яких є заданий звук, і слова без нього. Дитина може й сама пригадати слова із потрібним звуком у грі-змаганні "Хто назве більше слів?".

Мовленнєве недорозвинення часто-густо супро­воджується загальною моторною недостатністю, яка позбавляє дитину змоги вільно орієнтуватись у прос­торі. Тому слід щодня включати в ігри та завдання на занятті елементи вправ на розвиток загаль­ної та спеціальної моторики. Загальну моторику варто розвивати не лише на фізкультурних занят­тях, під час рухливих ігор, логоритміки, а й у рухли­вих іграх з інтелектуальним навантаженням.

(Можна скористатися зразками та схемами таких ігор, умі­щуваних у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога", або ж створити їх самостійно).

Запобіганню дисграфії сприяють також підготов­ка руки дитини до письма, розвиток дрібних м'язів п'ясті.

Помічено: дитина з недостатньою ко­ординацією рухів пальців рук пізніше навчається говорити, гірше малює, не встигає на уроках праці та фізкультури. Тому так важливо своєчасно почи­нати розвивати цю якість (іще в дитячому садку) й удосконалювати її протягом усього періоду навчан­ня у початкових класах школи.

Перевірити пальцеву спритність допоможуть де­які нескладні тести та вправи.

Сядьте за стіл навпроти дитини, накрийте її до­лоню своєю і попросіть показати на вільній руці той палець, якого ви торкаєтеся. Трирічна дитина пра­вильно визначає великий палець; п'ятирічна — ве­ликий та мізинець; шестирічна - вільно розрізняє великий палець, мізинець та вказівний. За даними зарубіжних авторів, невміння розрізняти пальці про­гнозує майбутні труднощі у читанні та письмі.

Для тренування пальців, розвитку п'ясті вель­ми корисні такі вправи: нанизування намистинок, кульок на нитку; шнурування; зав'язування банти­ків; застібання ґудзиків; вирізування ножицями; ліп­лення з пластиліну; малювання та штрихування олів­цями.

З огляду на те, що у зазначеної групи дітей пору­шені просторові, зорові та слухові уявлення, відпо­відна корекційна робота запобігає дисграфії у до­шкільнят та молодших школярів.

♦ Для розвитку зорового та просторового сприй­няття, координації пальців рук доцільно пропонувати дітям: домальовувати де­талі, яких не вистачає (спочатку до малюнків, а потім до літер; малювати контури пред­метів однією лінією, не відриваючи олівця від па­перу.

Наймолодшим знадоб­ляться ігри-вправи з пальцями без мовного супроводу.

Наприклад:
"Пальчики вітаються" : кін­чик великого пальця правої руки по чер­зі торкається кінчиків вказівного, серед­нього, безіменного пальців та мізинця.

"Оса" : ви­рівняти вказівний па­лець правої руки й крутити ним.

Цю саму вправу викона­ти лівою рукою; обо­ма руками."Зайчик" : витягнути вгору вказівний та середній пальці, а інші пальці з'єднати в кулак.

Ускладнення -"Зайчик грає на барабані": безіменним пальцем і мізинцем дити­на стукає по великому па­льцю.

"Чоловічок" : середній та вказівний пальці правої руки бігають по столу.

Це саме — лівою рукою; обома руками.
"Окуляри"
: утворити два кружечки з великого та вка­зівного пальців обох рук, з'єдна­ти їх.

Так, поступово змінюючи та ускладнюючи ігри-завдання, дорослі разом із діть­ми ступають сходинками до успішного навчання у школі. Батьки мають учитися поважати та цінувати навчальну діяльність своєї дитини, уважно ставити­ся до неї, помічати щонайменші успіхи в оволодінні певною навичкою.

Це особливо важливо для тих ді­тей, які з якихось причин гірше, ніж їхні однолітки, засвоюють читання та письмо. Здебільшого вони не можуть оволодіти правильним написанням літери чи слова не з лінощів, а внаслідок об'єктивних причин та обставин.

Завдання дорослих— виявити ці об­ставини й допомогти дитині подолати їх, щоб за­безпечити поступове просування її до поставле­ної мети.

"Дошкільне виховання ", 2006,№5

Кiлькiсть переглядiв: 1069

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.